Держава як суб’єкт соціального партнерства

Abstract

Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства у досягненні соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільного життя, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується шляхом проведення переговорів, укладення колективних договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях. The crisis in the economy has exacerbated society's need to achieve a social balance between employees, owners (employers) and the state. World experience convincingly shows that the problems of the economy and social life, including in the field of employment, are solved optimally if the orientation is not towards confrontation, but towards achieving social harmony, harmonizing the interests of different social groups. The core of social partnership is the principle of cooperation between employers and employees, which is implemented through negotiations, the conclusion of collective agreements and collective bargaining agreements, the coordination of draft regulatory legal acts, and consultations when making decisions by social partners at all levels.