Ідеолого-політологічні референції з полів великих революцій в їх транзиціях до терену суверенної України, або від якого спадку минулого слід відмовлятися

Abstract

Кожна соціальна революція переживає кілька фаз дозрівання до реалізації кінцевої мети свого цілепокладання. Після проходження фази суто політичної революції (знищення старого й створення нового механізму політичного правління країною) перед новим правлячим політикумом постає самозапитання: від якого минулого спадку він відмовляється, а що з нього бере в дорогу, — аж до фази реалізації кінцевої мети революції. Навесні 2015 р. це самозапитання постало й перед українським євромайдановим політикумом. Відповідь відома - інферналія “Україні потрібна докорінна декомунізація!” не на жарт здивувала навколишній світ. Усе могло б статися інакше, якби в кадрових “надрах” політикуму бодай хтось відав би про те, що така ідеологема в історії політичної науки розроблена К. Реннером ще наприкінці 1930-х років. Every social revolution goes through several phases of maturation before realizing the ultimate goal of its goal-setting. After passing through the phase of a purely political revolution (destruction of the old and creation of a new mechanism of political governance of the country), the new ruling political class faces a self-question: what past heritage does it renounce, and what does it take on the road, up to the phase of realizing the ultimate goal of the revolution. In the spring of 2015, this self-question also faced the Ukrainian Euromaidan political class. The answer is known - the infernal “Ukraine needs radical decommunization!” seriously surprised the surrounding world. Everything could have happened differently if at least someone in the personnel “subsoil” of the political class had known that such an ideology in the history of political science was developed by K. Renner back in the late 1930s.